2. Пояснюйте, що наша армія захищає нас. У дорослих є план. У вас також є план – обговоріть деталі, що робити в стресових ситуаціях, дайте конкретні інструкції. Поясніть, що ви йдете в більш безпечне місце, проте воно може бути менш комфортним, ніж дім, розкажіть, що зібрали необхідні речі, дайте можливість обрати, що дитина візьме із собою (так вона відчуватиме відповідальність і хоча б мінімальний контроль над ситуацією).

3. Дайте можливість висловити емоції. Скажіть, як самі себе почуваєте (боятися – це нормально, на своєму прикладі покажіть що страх – це ок, ви розумієте дитину, проте не панікуйте й будьте опорою). Потім запитайте в дитини, що вона відчуває, – дайте їй час відкритися, не наполягайте, якщо не хоче говорити.

Обговоріть, що робити із сильними емоціями, і спробуйте зробити це разом: можна плакати, кричати, стискати щось, фізично рухатися (стрибати, ходити), дихати глибоко (глибокий вдих – затримка дихання – видих, для дуже маленьких дітей ще можна дихати так, ніби сильно дмухаєш на квітку). Якщо помітили, що дитина стала панікувати – подихайте разом, випийте ковток води, обійміться. Будьте поруч, дайте знати: як тільки що – ви тут, нехай звертається до вас – вона не одна.

4. Залучайте дитину до вибору того, що будете робити. Давайте вибір із кількох варіантів: будемо дивитися мультик чи помалюємо? Пограємо в цю гру чи в цю?

5. У кожної сім’ї є справи, які ви щодня робили разом – продовжуйте їх робити, це дасть можливість дитині на чомусь концентруватися, трохи поверне відчуття спокою. Якщо ви робили руханку зранку, а ввечері дивилися пізнавальні відео – продовжуйте.

6. Коли слідуєте з дитиною в сховище, поясніть, що кожен герой казок та мультиків проходить випробовування на сміливість і долає різноманітні перешкоди. Пригадайте казки, які читали дитині, мультики, які ви дивилися разом, і згадайте, які там були випробовування. Це допоможе дитині зрозуміти неунікальність ситуації й запустити механізми адаптації.

7. У сховищах холодно або душно, тісно, темно. Але у всіх людей є уява! Пограйте з дитиною в гру “а вигадаймо щось кольорове, щось дивне, щось з вухами й інше”. Так можна зменшити вплив депривації (психічний стан, коли немає змоги задовольняти деякі основні (життєві) психічні потреби достатньою мірою впродовж тривалого часу.

8. Коли лунають вибухи та постріли, а ви в укритті, можна з дитиною уявляти великі крила янголів (фей тощо), що боронять наших воїнів та допомагають їм нас захищати.

9. Коли в дитини виникають запитання, як ми можемо допомогти, – малюйте з малечею малюнки підтримки та публікуйте їх у соціальних мережах. Так дитина побачить і відчує, що вона теж робить щось важливе.

10. Фізичні ігри, дихальні вправи, навчання, вивчення іноземної мови теж допоможуть організму стабілізувати психічну систему після дезорганізації воєнним станом.

Найважливіше: будьте спокійні й разом із близькими, вірте в нашу армію!

ПОРАДИ БАТЬКАМ ПІД ЧАС ВОЄННОГО СТАНУ. ЩО РОБИТИ, КОЛИ ДІТИ ШУМЛЯТЬ, А ЦЕ НЕ ДУЖЕ ДОРЕЧНО?

Важливо пам’ятати – багато дітей мінімум до 6 років не вміють контролювати гучність мови. Центри мови і центри когнітивного контролю в цей період лише продовжують дозрівати. А зараз – реакції дітей можуть взагалі бути зовсім різними. На цей час використайте скарбничку “тихих ігор”.

Ігри, що допоможуть вимкнути гучність:

1. Пульт керування. На подушечках пальців малюємо фломастером «кнопку гучності». Наприклад, на вказівному пальчику – червоним кольором ставимо крапку – голосніше, на безіменному – синім кольором – тихіше. Тренуємося, пропонуємо сказати слово, наприклад, «мама», або ім’я дитини, натискаємо кілька разів на пальчик – Дитина каже слово залежно від «кнопки» та кількості «кліків» голосніше. (Доводимо до найбільшої гучності, а потім, зупиняємо на потрібній). Коли дитина знову говоритиме голосніше, посміхаючись, торкаємося його «кнопки», або просимо, щоб він сам доторкнувся.

2. Граємо в «шпигунів», в мишок і кота (мишка повинна тихееенько, беззвучно пробратися і щось заздалегідь продумане у нас схопити).

3. Диригенти – Змахуємо рукою вгору – і це сигнал інструментам «грати голосніше», рукою вниз – знижуємо гучність, збираємо руку в кулак – мовчання. Даємо можливість дитині теж побути диригентом.

4. Пишемо літери в рядок. Від маленької до великої. (Лики Р, З, Ж) і навпаки, від величезної, до маленької. Просимо дитину дивитися на букви, вимовляти звук, підвищуючи або знижуючи гучність (чим менше буква, тим тихіше звук і навпаки).

5. Кожні кілька годин – 2 хвилини тиші. Призначаємо дитину – головною. коли продзвонить будильник, він подає всім сигнал – Слухаємо тишу.

6. Самі починаємо говорити пошепки. Дитина дзеркатиме нас. Або граємо в «Шепотуньки» – розмови в сім’ї лише пошепки.

7. Складаємо всі голосні голоси у вазу. Вони там не змішуються. Коли хочеться сказати голосно, свій голос потрібно взяти з вази.

8. Пантоміма – гра «в крокодила».

9. Спілкуватися мовою жестів (можна придумати свою сімейну мову, перевірю, чи включили ми його в онлайн курс на EdEre, не пам’ятаю), ця проста «мова», де кожна літера – окремий жест – гарний і для дітей 4-5 років (у нашій сім’ї він переходить із покоління в покоління і він не раз нас рятував).

10. Граємо в оперу – не говоримо, а співаємо (спів сприймається по-іншому).

11. Перетворення. Говоримо, як маленькі ліліпутики, мишки або мурашки (а потім, як велетні чи слони).

12. “Мовчанка” – хто перший скаже слово, той програв.

13. “Передаємо думку на відстані” – вгадати про що подумав, і що сказав.

14. Якщо діти у суперечці діти кричать одночасно – дати всім прапорці, листки паперу з їхніми іменами, будь-які предмети – щоб їх піднімали, коли хочуть «взяти слово».

15. Робимо плювалки (трансформація вербальної агресії) – плюємо паперовими катишами, дуємо – в ціль.